ORGAN #5

Суботній день дитинства У дитинстві Філіппо сидів за клавішними, поки його мати прала церковні килими. Суботні післяобіддя мали особливе світло, приглушене й золотисте, здатне розтягувати тіні вздовж нефа та робити камінь м’якшим для ока. Церква була порожня; чувся лише шум води, що текла, рівний рух працюючих рук та запах свіжовипраної тканини, що поширювався в ще теплому повітрі. Сидячи перед клавішними, дитина відчула, як звук органу перетворює простір. Ноти піднімалися повільно та обережно, проходячи крізь повітря, запашне милом, осідаючи на килимах, розкладених сушитися, деякі з яких висіли на перилах одразу за головним входом. Звук та аромат торкалися колон і поверталися з ніжнішим резонансом. Церква набула одночасно домашнього та урочистого характеру; вібрація музики змішувалася із запахом чистоти та перетворювала скромну працю на тихий ритуал. Завдяки цьому досвіду Філіппо зрозумів, що турбота про матеріальне та прагнення до краси належать до одного горизонту.